La poeta ucraniana Halyna Kruk leyó poemas en el Salón de la Poesía de la FIL Guadalajara en una noche en la que sus versos dieron eco de las múltiples preocupaciones estéticas y sociales de su obra poética. En conversación con el poeta mexicano Mario Bojórquez, la poeta ucraniana dio voz a diversos poemas, además de compartir experiencias de vida, los trasfondos de los poemas, así como el contexto en el que fueron escritos. El público fue testigo de una de las voces más singulares de la poesía europea contemporánea, Halyna Kruk no sólo ha escrito algunas títulos de poesía que han ganado el reconocimiento de la crítica literaria sino que ha incursionado en la literatura juvenil, atrayendo otras miradas a sus textos.
A continuación leemos algunos poemas de su autoría que fueron leídos durante la actividad. Las traducciones son de Mario Bojórquez.
поети не мають статі
лише недолугі випуклини слів на тілі,
як вторинні статеві ознаки
багаторічний заріст вражень,
яких ніяк не вдається виповісти
зголити його чи лишити для шарму?
бородатий Гемінґвей упольовує свою смерть –
ліниву левицю у заламаній траєкторії польоту
вона падає на нього стрімко і важко,
як тропічна злива після довгої посухи
скільки ж він мусив чекати її,
спраглий, зачаєний,
годуючи власною кров’ю москітів буденності?!
зрештою, хто кого мусить чекати
в цьому неписаному кодексі екзистенції,
хто кого упольовує?
поети не мають статі
гермафродити самотності
незрозуміло прагнучи щоразу іншого Іншого,
народжують в муках тільки самих себе,
вкотре повторених
повторення повторення
repeatе please
повторення повторення
як вирватися із цих хула-хупів тілесної визначеності?
погоджуючи в собі відмінності
згладжуючи геніталії
все буде гладко, Гемінґвею,
без жодної зачіпки
перейдено останні рубікони самоідентифікації
розрубано гордієві вузли взаємних зобов’язань
відпущено згори сізіфів камінь життя
геніальність не має статі
лише роз’ятрене від крику горло
поміж ногами
(Depilación brasileña)
Los poetas no tienen género
sólo palabras tenues grabadas en su carne
como caracteres sexuales secundarios,
un cúmulo de impresiones de muchos años
que nunca se expresa plenamente,
¿rasurarlo o dejar crecer el vello para proyectar su fascinación?
El barbudo Hemingway persigue a su muerte;
una leona perezosa en una trayectoria de vuelo interrumpida
se abalanza sobre él veloz y pesadamente
como lluvia tropical tras una larga sequía,
cuánto tiempo tuvo que esperarla
oculto, ansiando,
¡alimentando a los mosquitos de la rutina con su propia sangre!
Después de todo, ¿quién tiene que esperar a quién
en este código no escrito de la existencia?
¿quién caza a quién?
Los poetas no tienen género
hermafroditas de la soledad
incomprensiblemente deseando cada vez al otro, al Otro,
en la tortura dando a luz sólo a sí mismos
son
repetidos,
una repetición de una repetición
Repita, por favor
una repetición de una repetición,
¿Cómo se escapa uno de estos hula-hulas de cuerpos?
Reconciliando estas diferencias dentro de uno mismo.
Suavizando los genitales,
Todo irá sobre ruedas, Hemingway,
sin obstáculos,
se cruzan los últimos límites de la autoidentificación,
se tallan los nudos gordianos de las obligaciones mutuas,
la piedra de la vida de Sísifo es empujada desde la cima.
El genio no tiene género
sólo una garganta en carne viva de tanto gritar
entre las piernas
*
вона ніколи не стане для них кумиром
навіть якщо зіпнеться на найвищу вершину
і в книзі рекордів
їй присвятять окремий рядок
навіть якщо захоплені домогосподарки
впізнаватимуть її в супермаркетах
і вона розписуватиметься
на їх зімнутих списках продуктів
у власному невмінні жити в їхньому світі
може тому вона не стане для них кумиром
їй бракує драйву –
цього цілеспрямованого вештання крові по жилах,
вона не вміє відчути, де тонко і рветься
паперова завіса реальності,
за якою заховано всю цю брудну механіку,
всі ці тельбухи справжніх мотивів
безуспішно
у своєму визнанні, як у вигнанні –
де скрізь чужина і ніхто не розуміє її мови,
і за іронією долі
всі більш-менш щирі слова
зводяться до пропозицій інтиму
ба, навіть якщо вони колись понесуть її на руках –
то тільки в останню дорогу
для неї тоді це не матиме жодного значення,
зрештою, як і нині,
коли їй знову (вкотре!) не вдалося
схопити бога за синю бороду
*
Ella nunca se convertirá en su ídolo
aunque llegue a la cima más alta
y en el libro de los récords
le dediquen una línea aparte
aunque amas de casa enamoradas
la reconozcan en los supermercados
y ella firme
sus listas de la compra arrugadas
reconociendo su incapacidad para vivir en su mundo
quizás por eso no se convertirá en su ídolo
además, le falta el empuje,
ese ritmo acalorado de la sangre por las venas
no puede sentir dónde está la delgada realidad
desgarros de la cortina de papel
tras los cuales se esconden todos estos sucios mecanismos
todas estas entrañas de motivos verdaderos –
sin éxito
en su exaltación como en su exilio –
por todas partes tierra extranjera y su idioma que nadie entiende
y por un giro del destino
todas las palabras más o menos sinceras
conducen a una propuesta de intimidad
pero aunque la lleven en brazos algún día
sólo será en su viaje final
y por lo tanto no significará nada para ella
al final, igual que hoy
cuando otra vez (¡una vez más!) no logró
atrapar a Dios por su barba azul
Психоаналіз
Галко, сонце, не стій над душею,
і так того світла катма
життя прекрасне,
та мусить рано чи пізно скінчитись
на кушетці між Фройдом й Лаканом
Галко, остання війна
виганя з наших тіл дітей, жінок і старих,
як біса – молитва
після неї – нічого страшного
вона – вакцинація від
слинявого пафосу миру,
безпечного сексу націй
слухай, Галко,
у світі вже стільки мільйонів померло на СНІД,
більше, ніж в останній війні
а ми з тобою живі – і це щось таки значить!..
після довгих розлук відвикаєм від ніжності і
все стається зазвичай так швидко і передчасно
що ж – happy end у житті,
як і в цій неостанній війні,
штука малоймовірна
хоч по правді кажу тобі, Галко, повір –
життя прекрасне…
PSICOANÁLISIS
Análisis
Halka, mi sol, no bloquees la luz
que apenas es tal como es,
la vida es bella
pero tarde o temprano debe terminar
en un diván entre Freud y Lacan
Halka, la última guerra exorcizó
a mujeres, niños y ancianos de nuestros cuerpos
como la oración exorcizó al diablo,
lo que siguió no fue nada que temer
fue una vacuna contra
el sentimentalismo de la paz
y el sexo seguro de las naciones,
escucha, Halka, millones ya han muerto de SIDA.
Más que en la última guerra
pero tú y yo estamos vivos – esto tiene que significar algo,
después de largas separaciones nos alejamos de la ternura
y todo se vuelve hábito, rápido y ansioso,
así que un final feliz en la vida, como en esta, no en la última guerra,
es difícil de imaginar
pero te digo la verdad, Halka, créeme –
la vida es bella…
Шансон на два куплети і програш
два куплети і програш
карусель
проминання non-stop
щокола назавше комусь зачиняються двері
з іржавим іржанням
безногі конячки пориваються в прерії –
наввипередки
два куплети і програш
ловлячи витрішки
два куплети і програш
здоганяючи зад попереду
простягни мені руку
кинь мені ласо погляду
хто ж нас зробив такими безнадійно далекими?
хто ж нас задумав такими без шансів програшними
на цій платівці заїждженій
– два куплети і програш –
де навіть любов залишає лише подряпини?
CANCIÓN EN DOS COPLAS Y UN ESTRIBILLO
Шансон на два куплети і програш
Dos coplas y un estribillo
un carrusel
de paso incesante
en cada curva se nos cierra una puerta más
con un relincho oxidado
caballos sin patas se adentran en la pradera –
corriendo
dos coplas y un estribillo
ojos abiertos
dos coplas y un estribillo
alcanzándome de atrás hacia adelante
extiéndeme la mano
lánzame el lazo de la mirada
que nos hizo tan irremediablemente distantes
que nos concibió como perdedores tan irreparables
en este disco tan escuchado
– dos coplas y un estribillo –
donde incluso el amor sólo deja rasguños
*
Голомозий сусідський хлопчак із дитинства твого
так і не виріс,
незважаючи на час,
що несе нас все далі і далі від тих берегів.
Його голова, стрижена на літо довоєнною машинкою,
не вкрилася знову м’якими каштановими кучерями.
Ні, він не втопився,
поблизу ж не було глибокої ріки,
хіба що час, який мляво тече, підмиваючи береги.
Його мати, забувшись, часто виходила на поріг
кликати його із веселих хлоп’ячих забав,
з яких так важко вчасно повернутися додому, –
і він не повертався.
Навіть уночі.
Навіть узимку.
Навіть коли ти зовсім виросла і помітила раптом,
що твій син називається так само…
(Sin título)
El niño rapado que conociste de niño
nunca creció,
a pesar del tiempo
llevándote al resto de tu ser
cada vez más lejos de aquellas antiguas riberas.
Sus rizos castaños como el barro
cortados para el verano
con una tosca navaja de antes de la guerra
nunca volvieron a crecer.
¿Pero cómo pudo ahogarse?
El río que conocías entonces no era lo suficientemente profundo.
Fue después que la lenta erosión
esculpió salientes.
Su madre, olvidándose, salía al porche
y lo llamaba: un niño que estaba haciéndose loco,
divirtiéndose demasiado como para volver a casa.
No volvía a casa
ni al anochecer,
ni en invierno.
Incluso cuando tú, ya adulto, te das cuenta
de que tu hijo lleva el nombre del niño rapado.
